автор: Дмитро Литвинко
• Преса

Кожен пересічний українець знає як важко в Україні, та й на усій території СНД, розкрутити молодого, нікому невідомого виконавця. Навіть якщо молодий гурт грає комерційну музику, без продюсера та спонсора годі й сподіватися досягти високих варшин. Ще важче доводиться крутитися групам, що грають некомерційну, або так звану неформатну музику, що має досить вузьке коло шанувальників. Про те, з якими саме проблемами стикаються українські неформатні музиканти, нам розповіли бас гітарист гурту Thoughts of the Desperate Євген [Kreven] Кузнэцов та вокалістка цього ж гурту Яна [Agnessa] Яценко.

— То з якими ж проблемами стикаються молоді неформатні гурти?

К: Проблем існує досить багато. По-перше для репетицій, крім інструментів потрібна апаратура та приміщення. Тут є два шляхи. Перший — знімати в аренду репетиційну базу, де вже є апаратура. Година коштує від п’ятнадцяти до тридцяти гривень, залежно від якості апаратури, приміщення, розташування бази, тощо. Мінімальна тривалість однієї репетиції — три години. Отже, в середньому репетиція обходиться в шістдесят гривень. Задоволення не з дешевих, враховуючи те, що на тиждень таких репетицій має бути мінімум дві, а краще — три. Інакше результату не буде.

— Який же другий шлях?

К: Створити свою власну базу, що ми і зробили. Власна база — це незалежність, своя маленька республіка. На платній базі навіть на перекур вийти не можеш, бо за кожну хвилину аренди ти проплатив своїми грошима, а тут ніхто не в праві ставити тобі рамки, або підганяти. Та й дешевше виходить. Один раз закупив апаратуру і граєш скільки влізе. При належному використанні та догляді апарат може працювати років п’ятдесят. Звичайно, досить важко знайти одразу ж кругленьку суму грошей. Для прикладу — простенький бас-гітарний комбік (підсильвач з колонкою) коштує 1,500 гривень. Деяку апаратуру довелося купляти б/у, але в середньому, своя база окуповується за пів року.

— А як щодо приміщення?

К: Знайти приміщення, що буде повністю підходити по всім параметрам: сухе, з електрикою, площею не менше 20 кв. м. в Києві дуже важко. Найчастіше під базу знімають гараж чи підвал. Проте навесні підвали часто підтоплює і не в усіх гаражах справний дах. Найчастіше про несправність даху дізнаєшся, коли після дощу відкриваєш базу, а твоя бас гітара плаває в калюжі. Волога — смерть як для музичної апаратури, так і для інструментів. Та й власники сусідніх гаражів не в захваті від того, що „музика по голові гупає”. Що поробиш, у барабанів регулятора гучності немає. Нам пощастило: мати барабанщика допомогла нам з приміщенням. Тепер ми працюємо над своїм музичним матеріалом в актовому залі поліграфії Київська Правда.

А: Ще одна досить вагома проблема — брак часу. Більшість молодих музикантів — студенти. Хтось вчиться, хтось працює, а хтось — і те, й інше. Нікому невідомий гурт грошей музикою не заробить. Особливо такою музикою, яку граємо ми. Це стосується не тільки невідомих гуртів, а й тих, хто вже встиг завоювати визнання на українські важкій сцені. Наприклад клавішник відомої на весь СНД групи Natural Spirit працює в музичному магазині продавцем-консультантом клавіш, а клавішниця найпопулярнішого готичного гурту України Inferno працювала в музичній школі акомпоніатором. Через те, що вітчизняний шоубізнес ще не готовий до важкої музики, для українських неформатних музикантів музика залишається лише хоббі.

— Чому ви граєте таку музику? Набагато прибутковіше було б грати щось комерційне.

А: Ми граємо інтелектуальну музику, яку далеко не кожен зрозуміє. Є досить великий відсоток людей, яким подобається те, що ми робимо, та й самим нам це приносить задоволення. На МTV ми потрапити не прагнемо. Лише сподіваємось, що колись український шоубізнес нарешті вирівняється із західним. Наприклад в Норвегії або Фінляндії важку музику крутять на радіо на рівних правах і в рівній кількості з тією ж попсою, а в Україні навіть немає радіо, що спеціалізувалось би на такій музиці. Напевно пострадянський менталітет ще не готовий до цього.