Віталій Прудиус, «500 днів літа / (500) Days of Summer»

Цю романтичну комедію можна впевнено назвати маленьким шедевром у своєму жанрі. Особливо враховуючи його стан, де бракує свіжих ідей і все вже давно відбувається за звичною схемою: герої знайомляться, проходять кризу відносин і витримавши певні життєві випробування рятують своє кохання в останній момент. Наприклад, десь в аеропорту за хвилину до завершення посадки на літак в іншу країну. Хепі-енд. Кохання. Все класно. Схема стандартна і усім відома. Забудьте про це. «500 днів літа» – фільм не про кохання. Він про те як його пережити.

2 січня 2010 @ 03:01 · коментувати

Галина Корба, “Старий шовінізм в новій польській літературі”

Є книжки, які захоплюють з перших сторінок і не відпускають до останньої миті. Книжки, які хочеться перечитувати і перечитувати. Книжки емоцій, людських доль, насичених сюжетних ліній, історичних розвідок, божевільних пригод, зворушливих історій, вражаючих жахіть... Так от, книжка, про яку йдеться, не така...

22 грудня 2009 @ 11:04 · коментувати

Галина Корба, «Sonic Boom» не зробить бум!

Подія, в яку вірили і не вірили фанати американського рок-гурту «KISS» нарешті сталася. Після одинадцятирічної перерви в світ вийшов наразі останній альбом «Sonic Boom».

22 грудня 2009 @ 11:00 · коментувати

Ольга Шиленко, “Фашизм очима дитини”

Війна очима катів. Війна очима жертв.
Війна як викриття фальшивого героїзму і становлення героїзму справжнього.
Війна у баченні інтелігенції і війна - відлуння з передової – ось що дає нам кінематограф.
А якщо поглянути на війну очима дитини?
У драмі Майкла Хермана «Хлопчик в смугастій піжамі» війна – це особиста трагедія. Трагедія родини, на прикладі якої чітко вимальовується страхітлива істина – абсурд того, що відбувається. А що може бути страшніше за безглузде кровопролиття?

21 грудня 2009 @ 19:21 · коментувати

Ольга Шиленко, «Якщо поллються сльози, пущу їх по вивороту щік» - Джонатан Сафран Фоер

Дуже рідко письменники, чиї дебютні романи викликають фурор, здатні перевершити свій успіх. Зазвичай наступними творами вони тільки закріплюють величність першого, не привносячи нічого нового у свій, вже сформований, стиль. Американцю Джонатану Сафрану Фоеру пророкували саме таку долю. Його перший роман «Повна ілюмінація» вийшов у 2002 році і одразу завоював прихильність відомих критиків і письменників. На Фоера посипались численні літературні премії, його роман було перекладено на десятки різних мов. Це був безперечний успіх. Але скептики з нетерпінням чекали нового творіння автора, щоб довести світові обмеженість його таланту. Шість років потому вони були вимушені визнати свою власну обмеженість.

21 грудня 2009 @ 19:15 · коментувати

< давніші записи