автор: Ірина Примачик
• Преса

Починається нова субсидійна кампанія. Про умови отримання цьогорічних державних пільг в одному зі столичних ЖЕКів дізнавалася наша журналістка Ірина Примачик.

Десь біля восьмої години ранку, вибігаючи на пари, помічаю на дверях свого під’їзду «привіт» від ЖРЕО № 413 («тобіш» нашого дніпровського жеку): «ОБОВ’ЯЗКОВО СПЛАТІТЬ ЗА КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ!!!». Зазвичай у нас це робить мама (вона там бухгалтером працює) , але ж треба колись і мені починати допомагати. Вирішую заскочити до жеку по дорозі після пар…

Жек № 413 розташовується у колишньому приміщенні дитячого садочка. Я підходжу до нього ближче і не бачу входу. На вулиці купа людей, як у центрі міста в неділю. Аншлаг! Аншлаг! Натовп бабусь бере жек штурмом! Роблю глибокий вдих і починаю продиратися. «Вам куди? Чергу займали?» - прокинулися всі разом. «Не займала. Я Червона Шапочка, пиріжки мамі несу. Без черги». Бабусі не розуміють жарту, втім, починають повільно звільняти прохід. 

Старі пісні про чесних жекомирян

Старенькі, здається, днюють і ночують у цих чергах. Саме такими із початком субсидійної кампанії стали жеківські будні. «За одним тільки папірцем цілісінький день стою! А таких папірців треба цілу купу», — жаліється 75-літня пенсіонерка Ніна Гурина. — Поки їх усі поназбируєш, то й померти можна. «Прийшла ще до прийому, думаю, хоч сьогодні першою буду, а тут уже ціла черга стоїть, — скаржиться 63-літня Тамара Яконенко. Але найгірше, коли лише попід омріяними дверима, де видають ті самі субсидії, людина дізнається про щось нове й приголомшливе. Так вийшло у Марії Петручак: «Ми з чоловіком учасники війни, думали, будемо мати пільгу 50% кожен. А сказали, якщо чоловік вже має якусь пільгу, то пільга ветерана війни не додається». А обіцяли спрощену процедуру… «Було довго, і досі є. Як один папірець за день отримаєш — вважай, пощастило», — говорить учасниця війни Тетяна Федорук.

Співчутливо похитуючи головою, я помалу просуваюся до маминого кабінету. У бухгалтерів сьогодні без перерви. У маленькій сірій кімнатці нічим дихати. Бабці не зважають на вивіску «Заходити по троє». Нарешті я бачу мамин стіл, повний усяких папірців. Комп’ютеризація, мабуть, нашого жеку не стосується. «Це тільки з пенсіонерами так», - пояснює мама. «Ми вже і так працюємо у посиленому режимі, - раптом лунає з коридору жіночий голос. – Заяви на субсидії приймаємо чотири дні на тиждень. Можете прийти ще у першу і третю суботи наступного місяця». - продирається крізь натовп начальник жеку Валентина Сивак. Їй не вдалося пройти непоміченою. Бабці за стільки років вивчили в обличчя всіх працівників. «Не подобається, можете піти у районний пільговий відділ», - гримає пані Валентина. Старенькі слухняно опускають очі.

Субсидійні байки

Я виходжу в коридор. Усі стіни обклеєні папірцями формату А-4. На одному зних читаю:  «Субсидії призначаються починаючи з місяця надходження заяви і лише за наявності різниці між розміром плати за послуги і обсягом визначеного Кабінетом Міністрів обов’язкового відсотка платежу». Або на іншій стіні: «Норма володіння чи користування загальною площею житла та нормативи користування комунальними послугами встановлюються виходячи з 21 кв. метра на наймача і кожного прописаного у житловому приміщенні та додатково 10,5 кв. метра на всю сім’ю». «Ми вже це напам’ять вивчили», - шепче мені на вухо якась бабуся. «Стояти вже ноги болять», - жаліється інша. Підходжу до кількох стареньких, яким все ж пощастило зайняти стільці. Це діти війни, які, як виявилося, користуються особливою повагою у черзі. Їх усі тут знають і завжди звільняють місце, коли вони заходять. Як написано на «шпалері», вони платять «на 25% менше за 21 кв. метр опалювальної площі плюс 10,5 квадратних метра на сім’ю». Втім, виклад цієї норми для стареньких досі лишається таємницею. Вони щоранку за звичкою, мов на роботу, ідуть у жек. А жеки «дітьми війни» не займаються. За роз’ясненнями із приводу цієї пільги відсилають до районних управлінь соціального захисту. Але де знаходяться ці установи пенсіонери й гадки не мають. «Жек ближче. Ми до нього звикли. А бігти невідомо куди вже нема здоров’я», - пояснюють пенсіонери. – Ми можемо і не дочекатися отих пільг, адже нам вони коштують надлюдських зусиль».

Ірина Примачик,
Могилянська школа журналістики.