Ольга Шиленко, “Фашизм очима дитини”

Війна очима катів. Війна очима жертв.
Війна як викриття фальшивого героїзму і становлення героїзму справжнього.
Війна у баченні інтелігенції і війна - відлуння з передової – ось що дає нам кінематограф.
А якщо поглянути на війну очима дитини?
У драмі Майкла Хермана «Хлопчик в смугастій піжамі» війна – це особиста трагедія. Трагедія родини, на прикладі якої чітко вимальовується страхітлива істина – абсурд того, що відбувається. А що може бути страшніше за безглузде кровопролиття?

image Бруно вісім. Він - син німецького офіцера. Його батько чітко знає, що таке «добро» і «зло», і хоче привити власній дитині «правильне» їх розуміння. Але Бруно наївний і боязкий. Він бачить світ цілісним, а людей - однаковими. Розмежувати хороше і погане для нього заважко. І зрозуміти провину євреїв перед іншими людьми видається проблемою, не дивлячись на щоденну анти єврейську пропаганду.

Шмуль – син в’язня концтабору. Він бачив забагато жорстокості, як для восьмирічної дитини, але ще не втратив своєї уяви. Його життя оповите колючим дротом, але він не знає іншої долі. Хлопчик тяжко працює і недоїдає. І, що цікаво, Шмуль чітко знає, у чому його вина. Він – єврей, а це означає – загроза фашистській утопії.

Два різних світи перетинаються, щоб зіштовхнути двох різних людей. Вони обидва самотні і шукають дружби там, де її бути не повинно. І знаходять її там, де її ніхто не здогадався б шукати.

image Важливий момент у фільмі – стосунки батьків Бруно. Родина не має згоди і страждає від власної системи. Батько – нещадний тиран, для якого вбивство – щоденна розвага. Мати – нещасна жінка, змушена підкорятися волі чоловіка. Здається, ніби подумки вона проклинає фашизм, але не має права голосу у домі, в якому опиняється після переїзду. Є ще старша сестра Бруно – дівчина, чиєю думкою легко маніпулювати. З кожним днем вона все більше ненавидить євреїв і вклоняється плакатам Гітлера як священним іконам.

У родині немає злагоди, але вони тримаються разом. Їх пов’язує безвихідь тієї війни, у яку вони самі себе й затягнули.

Фільм про смерть і жорстокість знятий фактично без жорстокості. Тут немає сцен насилля і огидних розправ. Режисеру вдалось майстерно показати біль без кровопролиття ще більше яскраво, ніж інші режисери показують його на фронті. Абсурд війни всередині однієї країни, однієї родини, однієї людини – ось зразкова війна. Все так правдоподібно, що кулаки стискаються від гніву.

Зйомки вражають. Я б назвала це кіно – затяжним стрибком від першого кадру до останнього. Червоний фашистській стяг, що розвивається на містом, вже у перші секунди привертає увагу глядача. Потім – провалля, довжиною у півтори години. І перед очима вже інший кадр – металеві двері газової камери і розкидані по підлозі полосаті піжами в’язнів. Сила останнього кадру вражає. Все на своєму місті: картинка, музика, титри. Жодної зайвої секунди – кожна з них на своєму місці, кожна – не дає вам відірвати погляд від екрану.

image

Фільм не має аналогів у своєму жанрі. Військова тематика доволі глибока, але жоден інший режисер ще не показав її настільки майстерно. Напружений сюжет, фантастичні зйомки, нетривіальний фінал. Це історія любові, історія щирості і людяності на фоні повного краху будь-яких систем. Її варто подивитися хоча б для того, щоб побачити, як німецький хлопчик та єврей грають у м’яч через колючий дріт і діляться шоколадом, тоді як їх батьки доводять світові свою несумісність. Це історія про безглуздість війни і про те, як діти платяться за діяння своїх батьків.


21 грудня 2009 @ 19:21

коментарів поки немає

анонси


image

пошук

останні доробки

відео
фото
аудіо
текст
новітні медіа
дипломи
практика

авторизація

логін
пароль

категорії

Міжнародна журналістика
Література
Преса

підписка на RSS RSS

підписатися на RSS
всі RSS-потоки

Digital Future Of Journalism
European Journalism Observetory
Twitter Mohyla JSchoolMohyla J-school Facebook Group
Mohyla JSchool YouTube ChannelPicasa Mohyla JSchool